Колись в Аравійських краях…

2019, полотно, акрил
Надано автором

Колись в Аравійських краях використовували мед та людське тіло для лікування багатьох хвороб. Що для цього робилося: дорослий чоловік, який добровільно захотів стати Медовою Людиною, певний час їв та пив тільки мед, купався також тільки в меді. Це тривало доти, доки він замість звичних продуктів життєдіяльності не починав виділяти нічого іншого, крім меду. Згодом він помирав, і його ховали в кам’яній труні, наповненій медом. Тіло, повністю занурене в мед, зберігали сто років. Потім його звільняли з труни й розрізали на дрібні шматочки. При багатьох хворобах їх можна було вживати як їжу, таким чином швидко лікуючи себе. Нещодавно стало відомо, що такі процедури медового бальзамування робилися в нас на Галичині, а також на схилах декотрих полонин у ближніх Карпатах. Дані про ці медичні досягнення зафіксовано у великій Косівській церковній книзі. У Косові, до речі, в музеї досі збережено тіло Медової Людини, яке наступного року мають відкрити для частування. На всіх не вистачить, але бронювати чергу можна вже сьогодні. В історії Великих Вівчарів поки що не згадується, що в них були сестри, усі забальзамовані в меді та названі Медовими Сестрами. Слово «медівниця» зовсім не значить жіночий статевий орган. Медівниця — то коли при розбальзамуванні жінки з труни, повної меду, з її лона витікав мед. Його було небагато, залежало від того, скільки жіноче лоно при житті народжувало дітей і скільки могло умістити в собі меду після пологів. Так-от. Той мед давали випити тільки поважним людям. Священникам, Бургомістрам і Великим Вівчарям.

Біля тих самих Кутів, де жили бджолярі, родина Колодюків ще з діда-прадіда на сто років замаринували в меді Івана Колодюка, що був батьком Миколи Колодюка та прадідом Івася Колодюка. У родині в них ще здавна були проблеми із зором. Мали вони курячу хворобу. Івась Колодюк чув від батька та від діда, що якби відкрити гріб із каменю, де в меді замаринованим лежить його прадід Іван Колодюк, то треба щоби сто років пройшло — і тоді можна відкривати й починати їсти прадіда, але малими порціями, і тоді за місяць будь-яка хвороба буде вилікувана. Івасеві було вже тридцять літ і хотів він женитися, бо дуже мав любов велику до Іванни Вітряк. Але мав такий поганий зір, що вирішив — як би не було, а до весілля має зір вилікувати. До весілля залишалися місяці, а до сторічного заховання в меді його прадіда ще шість років. Але він не витримав. Узяв за гроші в попа дозвіл на розбальзамування діда. Піп довго впирався, але не міг нічого вдіяти, бо той пригрозив, що спалить церкву вночі та піде весілля правити в інше село, до жінки, а родина була дуже багата. Після розбальзамування його діда, коли гріб витягли з підвалів церкви, бо там споконвіку людей бальзамували й лишали дозрівати, Івась відразу, не чекаючи кінця посту, з’їв три пальці діда. Великий, вказівний і середній з лівої ноги. Через місяць зір трохи став ліпшим, але дуже почалися проблеми із травленням. То щодня Івась мав велику срачку. Може, таке давнє прокляття було. Може, лікарство не відстоялося до кінця, і трупний яд взяв своє, не нейтралізувавшись медом, але досі внуки Івася мають поганий зір і щоденну діарею. Відтоді Церква суворо-пресуворо заборонила, під страхом анафеми, ні за які гроші та прохання, не відкривати труни забальзамованих раніше, ніж після сторічного вистояння в меді.